УКРРУС

Модульні контрольні роботи слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогів

Соціогуманітарний модуль "Ш.Л.Амонашвілі та гуманно-особистісний підхід до організації навчально-виховного процесу" (6 год)  містить завдання  - контрольну роботу. Прошу написати есе: що залишилося на серці після лекції. Хочу познайомити з кількома роботами:

                         Сократівські роздуми за ранковою кавою

Чому моє маля майже шовечора плаче? Чому не хоче займатись тим, чим займались до нього тисячі й тисячі інших дітлахів? Чому моє маленьке сонечко перестало вигукувати "Я сама!", беручи до рук підручника? Але ж раніше вона, за що б не бралась, радісно і вперто торочила: "Я сама! Я Сама!"

чому цей маленький живчик після фрази "Сідай робити уроки" перетворюється на сумного, впертого, нахмуреного і вредного монстрика? Чому мами і тати, бабусі й дідусі закочують очі, здіймають плечі й шепочуть оодин одному "Дитинство скінчилось..."?

Чому? Чому? Чому?

а, може, ми, дорослі, щось робимо не так? А, може, світ весело й оптимістично біжить в майбутнє зі своїми чадами, а ми - зіщулені, згорблені і ннасуплені, волочимось і тягнемо за руку своє найдорожче дитя, повторюючи: "Мусиш! Так було завжди! Так учились і ми!"

А, може, настав час щось змінити в цьому храмі науки? Чи не храмі? Чи не ннауки? Чи не можем? А, може, що найстрашніше, НЕ ХОЧЕМ?

Ні, моє сонечко, моя маленька чомучко, моя радість і втіхо! Ми зможем! Ми дуже хочем! Дуже-предуже!

Дуже хочем, щоб цей храм науки перетворився на веселий і цікавий майданчик. І ти щоранку тішилась і посміхалась. А щовечора, не вмовкаючи, торочила: А знаєш, що ми сьогодні в школі робили?!,"

І мені з цими думками стає трохи лячно. Я зітхаю, допиваю ранішню каву, спостерігаючи за зграєю галасливих ворон на неприбраному смітнику, і вкотре ззапитую:

"Господи! Чому, крім права вибору, ти не дав ЇМ обовязку любити не тільки ССЕБЕ і СВОЇХ чад, але й наших?.."

Лідія Бурбан, м. Львів. сш № 66